Комсорг

124

Валентин ріс дивакуватим. Не забуду, як він приходив грати в карти. Інші хлопці збиралися швидко, а наш інтелігент вчив домашнє завдання. Коли він нарешті з'являвся, вся компанія була в зборі.

Валік не дзвонив у двері, а пхав носа у вікно. Мружився й видивлявся, хто із хлопців вже є.

Сашко ловив його на цю звичку.

 О, Валентин іде! казав він і біг до вікна. Там стояв, причаївшись. Коли з'являлася задоволена мордочка й плющилася об шибку, Сашко складав дулю і тицяв просто під ніс. Гість відсмикувався й лише потім натискав кнопку дзвінка.

У карти він програвав регулярно. Після кожного програшу мав виконати чиюсь забаганку. Толя присудив грати в окулярах для плавання. Сашко змусив одягти навиворіт шкіряні рукавиці й тасувати колоду.

 З чого ти походив? Із вісімки? придивлявся Валік.

 Що ж ти? дивувався Сашко. В окулярах, а не бачиш!

У старших класах Валік зробився комсоргом школи. Він був настільки правильним, що директор із завучем просто не мали вибору щодо кандидатури.

А потім наші шляхи розійшлися. Я вчився в Черкасах, а він у Києві. У рік проголошення незалежності несподівано зустрілися на морі біля Затоки.

 Юрко, мене обікрали тут, поскаржився. Не маю грошей на дорогу.

Я умовив хазяйку прийняти його за півціни й годував тиждень. Змирився, коли Валік випив мою "пепсі-колу". Небачений тоді напій я збирався привезти в Тальне.

В Одесу ми приїхали заздалегідь. Я купив квитки додому й залишився чекати автобуса, а Валентин пішов бродити містом. Повернувся за годину. Від нього пахло вином, а з кишені стирчали дорогі цигарки.

 Хряпнув на дорогу трохи шашликів, поплескав мене по плечі.

Я зрозумів, що гроші в нього були завжди. Він просто дурив мене, як хлопчика.

Уже в Тальному Валіка зустріла мати на таксі. Кинули речі в багажник.

Я ж тягнув свої пішки. Коли проїжджали повз, ледве стримався, щоби не показати дулю через вікно.

>> Читать полностью на Gazeta.ua

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам:

Adblock detector