Вшанували сім мільйонів жертв геноциду української нації

803

24 листопада у світі вшановували пам'ять 7 мільйонів загиблих від геноциду української нації 19321933 років. На території Меморіалу жертв Голодомору в Києві провели молебень. У ньому взяли участь патріарх Української православної церкви Філарет, митрополит Російської церкви Онуфрій і предстоятель Української греко-католицької церкви Святослав Шевчук.

 Доки ми пам'ятатимемо про Голодомор, доти будемо єдиною нацією, каже киянин Тарас Марусик, 63 роки. У 19321933-х батьки жили під Снятином західноукраїнське містечко, належало Польщі. Їх оминула ця трагедія, яку створила радянська влада на землях Великої України. Українці Галичини збирали продукти й відправляли голодуючим. Трагедія сприяла єднанню.

 Історична відповідальність за

Голодомор лежить на Російській Федерації як правонаступниці СРСР. Той злочин не має терміну давності, каже

президент Петро Порошенко, 53 роки. Росія знову, як і 100 років тому, розгорнула агресію проти України, щоб повернути її в імперію. У Кремлі ненавидять

і бояться вільної європейської України. Але вони не зможуть повернути назад

колесо історії.

О 16:00 почалася загальнонаціональна хвилина мовчання й акція "Запали свічку".

 У Голод першого чоловіка знайомої літньої жінки заколов вилами сусід за цибулеве пір'я, говорить 60-річна Людмила Ткачук із села Стійкове Катеринопільського району Черкаської області. Він ішов до хати стежкою, що межувала городи. Смикнув зелену стеблинку. Господар побачив і наздогнав.

 У сім'ї моєї матері померли шестеро дітей із 14. У батька брат малий, говорить 67-річний Андрій Макаренко із Черкас на акції "Запали свічку" на Соборній площі. Тесть розповідав, що їздив до брата в Москву поїздом. Там пайки давали. Повертався зі станції до села полем. Була весна 1933-го жито тільки зазеленіло. Згадував: "Я йду, а людей повно на полі. Вони наїдалися і там помирали".

 Я народився в Полонному Хмельницької області. Там від голоду десь 5 тисяч осіб загинули, розповідає Анатолій Шуляк, 80 років. У моїх батьків тоді помер син. Але про нього мені довго не розказували. Батько загинув на фронті. Мама боялася згадувати про Голодомор. Не хотіла, щоб з інституту мене через це вигнали. Менший брат Льоня помер 1947-го. То його смерть я пам'ятаю. Всі були слабкі й тоді дуже хворіли. Від держави ніякої допомоги. Мама працювала в колгоспі за трудодні. У кінці року півмішечка якогось збіжжя получала. Треба пам'ятати про ті часи. Якщо забудемо, то Росія переможе.

>> Читать полностью на Gazeta.ua

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам:

Adblock detector